diogenis

Special for

saltycoffee (ібо ще один свідок

bulavec давно полишив жж сей). Я тут, цеє, віршик дописав. Не пройшло і десяти років. Ти його, думаю, впізнаєш.

Мандри

Мій поїзд їде, нахуй, в далечінь;
Риплять сидіння, стукають колеса,
Лягає на обличчя ночі тінь,
І зорі бавляться у тихих плесах

Малих річок, замулених озер,
Що тягнуться обабіч залізниці;
Ліхтарна іскорка подекуди зблисне
То в товщі скла, то в чорноті зіниці.

Хлюпоче і парує в склянках чай,
Неквапно котиться розмова по вагону,
І пасажирів поступово забира
Морфей до сну солодкого полону.

Допито пляшку. Вечір згас. З пітьми
Прожектор вириває випадково
Принишклі станції, ліси й поля німі
І губить їх у темряві десь знову.

Назавтра знов чекає місто нас,
Вокзалу тиснява і людних вулиць гамір.
Хтось вже удома, хтось провести час
у зустрічах й знайомствах має намір.

А поки — ніч. Все мчить локомотив
По плавних згинах колійних меандрів.
І у дрімоті на старий мотив
Наспівує щось тихо муза мандрів.