diogenis

Цього року основні заходи із вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні були перенесені з Михайлівської площі на територію новозбудованого меморіалу на схилах Дніпра, основну споруду якого — символічну свічку — так багато лаяли. На мітинг я не пішов, прителіпався вже далеко після хвилини мовчання. І ось що побачив:
"Свічку" доволі адекватно підсвітили, а схил під нею і лаврський вал поруч виклали червоними лампадами:

Єдине, не додумалися викласти з лампад орнамент, а розташували лінійно. Сподіватимемося, в наступні роки додумаються.

На території меморіалу є пам’ятник загиблим,

оточений кільцем символічних жорен. Їх прикрасили вінками з калини, яблук і гіляччя, підсвітили центральний отвір, поставили лампади:

Не знаю, скільки було на мітингу, але лишилося, як на тримільйонний Київ, зовсім небагато. Ходили, ставили лампади, фотографували, сперечалися щодо моральних та державних якостей Ющенка.

Меморіал був відкритий; він вже, виявляється, має експозицію. Народ запускали хвилями, оскільки всередині не так вже й багато місця. В центрі, під "свічкою" цікаве оформлення, але у мене фото вийшли погані, тому не розміщую; посередині постамент, фото якого починає цей допис. Навколо — кільце, в якому недоречно поєднані безладно розміщені сільські предмети побуту, реманент, вози (словом, є ще над чим працювати); прозорі екрани, через які і понад якими проектори посилають промінь і формують зображення на стінах (є й звук); нарешті, різні томи "Національної книги пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні", розміщені на пюпітрах і підсвічені лампами. Народ юрмився і читав.

З приміщення меморіалу можна вийти як назад на верхню паркову терасу, так і вниз, на схил. На тому виході повісили дзвін, і кожен міг у нього вдарити. При виході ж нагору продавали присвячені пам’ятній темі книжки і альбоми. Доречно.
З вулиці меморіал "охороняють" незрозумілі ангелосфінкси, симетрично обрамлюючи центральну алею: