Значицця так. У найближчу суботу, 11 жовтня у селі Бобриці Києво-Святошинського району Київської області пройде ІІ Всеукраїнський фестиваль весільної традиції "Рожаниця". Коротко кажучи, планується відтворення традиційного сільського весільного обряду.
Як можна здогадатися, весілля буде не справжнє, а інсценізоване. Кароче, комори не буде. Докладніше можна почитати, скажімо, тут, програму фестивалю дивіться на картинці, бо набирати ліньки:
Фестиваль справді другий, планується проводити його і надалі щорічно.
У Києві 20 вересня вже відбулася попередня частина заходу, де він був представлений, після чого була інсценізоване заплітання_коси-розплітання_коси і було наспівано безліч пісень. Робилося це в найменш пристосованому для цього місці: у склепінчастому приміщенні музею Івана Гончара (планували проводити на вулиці, але побоялися можливого дощу). Фішка в тому, що вересклива манера українського долинного співу в умовах резонансу звуку під склепінням добряче б'є по вухах. В усьому ж іншому все було прикольно. В тому числі добровільно-примусове вживання всіма прийшлими шишок, короваю та інших рецептурно древніх хлібо-булочних виробів. Тих же, хто стояв у першому ряду, ще й склянкою самогонки обнесли. Самогонка виявилася справжньою. Закінчилося все танцями і вечірньою сценою, з якої я злиняв.
Заманили мене на це дійство, до пуття не пояснивши, що там буде. Тому фотик я полінився взяти, і фоток нима (є тут). В Бобрицю ж не знаю й, чи потраплю: самому їхати впадло, а
bulavec гад компанія щось не знаходиться. Ех, блядська Данія...
Як можна здогадатися, весілля буде не справжнє, а інсценізоване. Кароче, комори не буде. Докладніше можна почитати, скажімо, тут, програму фестивалю дивіться на картинці, бо набирати ліньки:
Фестиваль справді другий, планується проводити його і надалі щорічно.
У Києві 20 вересня вже відбулася попередня частина заходу, де він був представлений, після чого була інсценізоване заплітання_коси-розплітання_коси і було наспівано безліч пісень. Робилося це в найменш пристосованому для цього місці: у склепінчастому приміщенні музею Івана Гончара (планували проводити на вулиці, але побоялися можливого дощу). Фішка в тому, що вересклива манера українського долинного співу в умовах резонансу звуку під склепінням добряче б'є по вухах. В усьому ж іншому все було прикольно. В тому числі добровільно-примусове вживання всіма прийшлими шишок, короваю та інших рецептурно древніх хлібо-булочних виробів. Тих же, хто стояв у першому ряду, ще й склянкою самогонки обнесли. Самогонка виявилася справжньою. Закінчилося все танцями і вечірньою сценою, з якої я злиняв.
Заманили мене на це дійство, до пуття не пояснивши, що там буде. Тому фотик я полінився взяти, і фоток нима (є тут). В Бобрицю ж не знаю й, чи потраплю: самому їхати впадло, а

