Яка мотивація більш мотивує?

Психологи кажуть, що чим вища внутрішня мотивація, тим активніші зусилля докладає людина до її реалізації. Із цим не посперечаєшся. А є ще одна теорія, від економістів. Вона каже, що чи не найстійкіші і найсильніші з усіх мотивів — економічні; вони ж, говорячи по простонародному, — шкурні інтереси. Ці самі шкурні інтереси всякий піпл блюдьоть, вилізаючи з останньої шкури, пардон за каламбур. І якщо ці інтереси задіти, реакція буде пропорційною величині нанесеного або планованого збитку.

Перевіримо. От в Помаранчеву революцію нічиї економічні інтереси практично не були заторкнуті: люди вийшли боротися винятково за цінності. І народу було море. А зараз проектом пацаватого кодекса зачепили економічний інтерес доволі багатьох. І сильно так зачепили. Скільки ж ми бачимо народу в Києві? Вчора я проходив через Майдан, коли вже темніло. За мірками Помаранчевої революції народу було дуже мало. Для них перекрили рух по Хрещатику, але в цьому не було потреби: натовп, якщо його спресувати до нормальної мітингової щільності, не зайняв би і половини місця на площі під "Галею". Коротше, фігня, а не протестний натовп.

Кажуть, вдень народу було більше. Але ж не в три-чотири рази? І не у вісім-десять? Ще кажуть, що багато автобусів у Київ не впустили. Так і в Помаранчеву революцію спершу не впускали — а народу вже в перший день зібралося ледь не на порядок більше, ніж я бачив у цей понеділок. А сьогодні їх іще рази в два-три поменшало.

Словом, щось не так в теорії економічного мотиваційного детермінізму. Бо повірити, що людожерські норми планованого податкового кодексу зачепили просто дуже мало людей, якось не випадає. Не може малий бізнес країни розміром з Україну нараховувати менше народу, аніж є в країні ідейно активних усіх прошарків (це я все на Помаранчеву натякаю). І навіть приблизно стільки ж не може нараховувати. Ларьочників завжди було, є і буде як тих бобиків — тобто, безліч. Але чомусь вони якісь не протестні.