Мовне питання

Стою, значицця, сьогодні біля магазину. Чекаю. Неподалік притулилися до стінки двоє чєл, яким нєфіг робить; стоять і смокчуть свої тоненькі нікотинові палички. Словом, втикають. З мага виходить сивий пузатий дядько років 60-и, який при цьому перебільшено-вишукано-ввічливим жестом пропускає жіночку. Виходить і теж закурює. Ті двоє стоять, стоять, а потім починають кликати сивого на ім'я та по-батькові. На що той реагує питанням з одного слова, яке не вдається розібрати ні їм, ні мені; нехай це буде слово "****". Вони в ніпаняткє роблять те, на що тільки й здатні в незвичній ситуації їхні однозвивинні мізки: кличуть що ще раз; на що ще раз чують "****?". Зависають. Тут сивий розуміє, що хлопці зараз від розумового напруження перегріються, і лагідно пояснює їм: «"****" — ета па єврєйскі "шо?"». Почувши хоч щось знайоме, один із куряк оживляється: "я на іврітє нє панімаю" (з чого він взяв, що це саме іврит?), але тут таки наривається на залізобетонної переконливості зауваження від сивого: "нада знать язик горада Кієва". Після чого сивий розвертається і поважно йде геть.

Люди добрі, я щось пропустив у житті? Кієв уже горад нє рускаязичний?