Про кінець Росії

[diogenis]

Минулого року Росія розпочала неоголошену війну проти України. І хоча театр воєнних дій досі охоплює доволі скромну територію, проте, це — війна на знищення. Інакше кажучи, хоча б одна з воюючих держав найближчим часом перестане існувати в нинішньому вигляді.

В Росії сподіваються, що це буде Україна; в Україні — що припинить існування саме Російська Федерація. В українців це взагалі стало національним спортом (диванним, типу розв’язування кросвордів): нескінченно обговорювати, коли ж нарешті (ось-ось) розвалиться Росія.

Біда в тому, що хоча Росія прямує до свого кінця семимильними кроками, Україна поспішає за нею до прірви наввипередки, і невідомо хто ще раніше втратить запас міцності й першим зійде з дистанції (про це треба було б написати окремо). Тому диванна аналітика про розпад Росії в нинішніх українських умовах є нічим іншим, як бенкетуванням під час чуми. Тим не менше, оскільки розпад Росії все одно неминучий, вкладу в копилку обговорення і я свої п’ять копійок.

Володимир Різун, відомий як Віктор Суворов, в одному недавньому матеріалі (не можу знайти, де саме) звернув увагу читача на те, що в XX ст. в Російській імперії та Радянському Союзі влада дестабілізувалася майже завжди кожні 12 років, ніби за календарем. Якщо зібрати всі факти такої дестабілізації, то вони не зовсім точно вкладаються у 12-річний цикл. Однак, якщо припустити, що цикл цей не одиничний, а подвійний і складається з двох хвиль з періодом у 12 років кожна, розділених дворічним проміжком, то в таку схему всі події вкладаються дуже добре. Ось як це виглядає:

Дві чорні синусоїди на графіку — це і є подвійний політичний цикл. Чим нижче опускаються криві хвиль — тим нестабільніша владна верхівка; в самому ж низу, між мінімумами синусоїд знаходяться дворічні кризові періоди, коли російський владний режим починає лихоманити. Для наочності на схемі позначені основні такі події. А заодно — й побічні, такі як війни, тривання яких залежало і від зовнішніх чинників. В якій частині календарного року локалізувати мінімуми обох хвиль, я не знаю, тому зобразив роки точками.

На графіку є два винятки: це періоди 1977–79 та 2001–03 років, коли у владній верхівці СРСР і РФ нічого позірно нестабільного не відбувалося (передача влади від Єльцина до Путіна на рубежі 1999-2000 означала суттєву зміну курсу держави, але не злам). Поза ж цими двома періодами графік демонструє практично закономірну поведінку, нараховуючи 7 владних криз за століття. А це вже на випадковість не тягне.

Яка ж закономірність може стояти за цим чітким і дивним циклом? Не зодіакальне ж коло, врешті-решт. Гадаю, цілком можливо, що 12 років — це особливість радянської системи керування державою, а саме, час, за який нове покоління претендентів у верховні правителі проходить кар’єрний шлях від самого низу до майже самої вершини владної вертикалі й утворює під самою цією вершиною критичну масу, яка може потіснити старих вождів.

Це, зокрема, пояснює, чому нічого не сталося у 1977–79 рр. Після зміщення Хрущова в 1964 році верхівка влади в Радянському Союзі стабілізувалася настільки, що на керівних посадах почали триматися до самої смерті. Тому ми й бачимо "парад мерців" між мінімумами циклу, у випадковий проміжок, в який вони фізично постаріли.

Таке пояснення достатнє, однак, про всяк випадок я наклав на схему ще один графік — криву сонячної активності (блідо-смарагдова зубцювата лінія). Бо так чи інакше, підвищення активності Сонця негативно впливає на людську психіку, а заразом збуджує нервову систему (не у всіх людей; кажуть, чутливих до сонячних збурень на Землі десь відсотків із 15%). Тому, коли пік сонячної активності припадає на максимум нестабільності подвійного циклу Суворова (назвемо його так), тобто, на проміжок між мінімумами хвиль циклу, тоді саме слід очікувати на найбільші за розмахом кризи. Саме це ми і спостерігаємо в періоди 1905–07, 1917–19 і 1989–91 років.

І так само це ми спостерігаємо нині, в період 2013–15 років. Саме навесні 2013 р. в РФ почався спад економіки. В 2014-му одноосібний керівник Росії примудрився розширити і прискорити це падіння, втягнувши країну у війну і підвівши під міжнародні санкції. Якби не це розширення і прискорення процесів економічного падіння, то нинішнього 2015 року воно могло би припинитися, і Росія могла б оговтатися й відновити зростання. Таке-сяке, але зростання. А так, схоже, процес вже набув незворотного розвитку. І нам залишається лише дочекатися його завершення. Радянська система керування державою не була змінена в нинішній Російській Федерації, тому десь в межах цього року міститься другий мінімум циклу стабільності державної системи Росії. І скоро ми побачимо, де саме.

Головне, не завалитися раніше самим. Бо дуже вже наші керманичі намагаються догнати і перегнати Росію у її смертельному піке.