diogenis

Вулиця Трьохсвятительська у Києві піднімається від кінця Хрещатика на Європейській площі мимо Українського дому і Олександрівського костьолу нагору, де біля ансамблю Михайлівського собору закінчується на Михайлівській же площі. До вулиці підходить парк "Володимирська гірка" (чи як його там офіційно називають) з двома терасами, на кожній з яких є бесідка. На нижній терасі знаходиться пам'ятник хрещенню Русі (який, до слова, дуже не любив Тарас Шевченко, який вважав, що князь Володимир на монументі видерся на каплицю зовсім недоречно). Десь в місці початку парку була сто років тому водонапірна вежа, десь така, як на протилежній горі, на якій одна вежа збереглася донині, а другу вивели заново. Парк відгороджують від вулиці кілька будинків, серед яких найбільший має п'ять поверхів (добудовувався), а в ньому розміщено ряд корисних офіційних установ: Центр гуманітарної освіти, Інститут вивчення іноземних мов, Інститут держави і права, Інститут філософії. "Прекрасний розсадник культури", якщо згадати серіал "Менти". І ось навпроти через дорогу (жаль, що не під самою будівлею) стоять собі декілька приїжджих і розмовляють. Проходячи мимо, чую (все говориться дуже спокійно):

1-ий: Ти чо?
2-ий: Да, я афанарєл. І хуй тібє в сраку всуну.
1-ий: Ага, два.
Загальна ржачка.

Ось така вона, блядь, культура. Не київська: чуваки явно в БТІ приїхали, яке в сусідньому будинку. А тут припаркувалися. Пруть, гади, у столицю.

P.S. Про костьол. Він є на акварелі Шевченка.